Превентивне виховання

Превентивне виховання – це цілісна система підготовчих, профілактичних дій педагогічного колективу спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці учнів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки.

  Сутність превентивного виховання

     Комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості; вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення , профілактику, корекцію і подолання асоціальних проявів у поведінці учнів, а саме:

•  правопорушень (схильність до агресії , крадіжок, брехні та інших вад, що можуть призвести до кримінальних дій);
• шкідливих звичок (алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління , токсикоманії, то що );
•  статевих порушень та їх наслідків ( статевої розпусти , венеричних захворювань, ВІЛ, СНІД , проституції , тощо) ;
•  егоцентризму та екологічної брутальності (позитивне ставлення до всього, що оточує, свідомість, підвищення культури споживання , загальноприйнятні норми людської моралі, тощо).

Завдання превентивного виховання

• створення умов для формування позитивних якостей особистостей;
•  забезпечення соціально-психологічної діяльності;
• надання комплексної психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги учням;
•  забезпечення адекватної соціальної реабілітації учнів, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;
•  сприяння виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів, об’єднанню зусиль різних суб’єктів превентивної роботи

Мета превентивного виховання

• сформувати позитивні якості особистості: правової свідомості, уявлень, переконань, що склалися в суспільстві, почуттів, що регулюють поведінку, активної протидії порушникам законів ;
• підвищити правову культуру;
• сформувати навички здорового способу життя;
• втілювати профілактику вживання наркотичних , алкогольних і психотропних речовин;
•  надавати комплексну психолого-педагогічної допомогу неповнолітнім;
•  забезпечити адекватну соціальну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили протиправні дії , або зловживають психоактивними речовинами

Функції превентивного виховання:

 діагностично - прогностична функція 
 корекційно - реабілітаційна функція
 освітньо - консультативна функція 
 інтeгрaтивно - просвітницька функція 
 регулятивна функція
 пізнавальна функція
 комунікативна функція
 профілактична функція

Напрямки превентивного виховання :

❖ правова освіта неповнолітніх
❖ формування здорового способу життя
❖ моральне здоров’я
❖ профілактика асоціальних проявів в поведінці учнів
❖ соціальна реабілітація
❖ комплексна психолого – педагогічна і соціальна допомога

Проблема превентивності завжди була і є пріоритетною в системі психолого-педагогічних, медичних, правових, соціологічних досліджень у різних країнах світу. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства.
Спостерігається тенденція до загострення соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-біологічних факторів, які детермінують деструктивну поведінку неповнолітніх. Зростає чисельність дітей з порушенням норм поведінки та тих, які відносяться до “групи ризику” і долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, збільшується питома вага протиправної, агресивної та аутоагресивної поведінки підлітків під впливом алкогольного та наркотичного сп’яніння.
Девіантна поведінка молоді торкається усіх сфер соціального функціонування і проявляється у насильстві та агресії, негативному ставленні до оточення, нездатністю прогнозувати результати своєї поведінки, низькими комунікативними навичками.
Сутність, мета і завдання превентивного виховання
Термін “превентивний” розглядається як “попереджувальний” (запобіжний, охоронний, захисний) і стосується профілактики девіантної поведінки, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, способу життя, який веде до хвороб, знецінення сенсу життя.
Превентивне виховання – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей та молоді, на їх допомогу і захист. Це цілеспрямована система економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного змісту, спрямованих на формування позитивних соціальних установлень, запобігання вживанню психоактивних речовин, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків. Воно є пріоритетним напрямом діяльності держави, всіх виховних інституцій і здійснюється в інтересах дитини і молодої людини, суспільства.
Превентивна діяльність є самостійним спеціалізованим педагогічним процесом, має свою мету, принципи, зміст, форми і методи та використовує елементи правоохоронної, правової, медико – оздоровчої роботи.
Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення.
Основні завдання превентивного виховання учнівської молоді:
– створити умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної та іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів середовища;
– забезпечити соціально-психологічну, педагогічно зорієнтовану діяльність на запобігання залучення молоді до негативних ситуацій;
– надавати комплексну психолого-педагогічну та організовувати медико-соціальну допомогу тим молодим особистостям, які її потребують;
– забезпечити адекватну соціальну реабілітацію учнів, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;
– стимулювати учнівську молодь до здорового способу життя і позитивної соціальної орієнтації, сприяти розвитку здоров’я, збережувального навчально-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичкам відповідальності за власне життя і здоров’я;
Ключові елементи превентивного виховання в освітньому середовищі містять:

• просвіту та інформування дітей у сфері прав дитини, здорового способу життя, ВІЛ/СНІДу, інфекцій, що передаються статевим шляхом, репродуктивного здоров’я, відповідального батьківства;
• розвиток особистісних ресурсів, життєвої компетентності, вироблення адаптивної стратегії поведінки;
  формування здорової статево рольової та сімейної ідентифікацій.
  Основними функціями превентивного виховання є:
  Діагностично-прогностична функція полягає в аналітичній роботі зі з’ясування причин і умов відхилень у поведінці дітей та молоді; у передбаченні тенденцій їх розвитку; у виявленні шляхів і способів превентивного втручання в соціальну ситуацію розвитку особистості.
  Корекційно – реабілітаційна функція ставить за мету узгодження виховного процесу з реальними умовами соціалізації дитини і пов’язана з втручанням у негативну ситуацію її розвитку на рівні знань, емоцій, поведінки, використання оптимальної коригувальної допомоги, перевиховання та подолання негативних проявів у поведінці, налагодження стосунків для позитивного способу життя.
  Освітньо – консультативна функція передбачає використання сучасних технологій надання оптимальної освітньої, консультативної інформації; попередження і нейтралізацію надмірної інформації про види і форми негативних явищ.
  Організаційно-методична функція ставить за мету опрацювання і реалізацію міжгалузевих науково-дослідних проектів із проблем превентивного виховання; дослідження соціально-гігієнічних та медико-біологічних факторів розвитку схильності неповнолітніх до негативної поведінки та розробку заходів щодо її профілактики. Превентивне виховання молоді здійснюється на трьох рівнях:
  І. Раннє, або первинне, превентивне виховання (соціально-педагогічна профілактика),
  ІІ. Вторинне превентивне виховання (превентивна допомога і корекція),
  ІІІ. Третинне превентивне виховання (адаптація, реабілітація і ресоціалізація).
  Соціально-педагогічна профілактика(первинна профілактика) – вид превентивної роботи, спрямований на здійснення освітньо – профілактичних заходів та інших педагогічних моделей впливу на особистість з метою попередження різних видів небезпечної поведінки на ранніх стадіях відхилень. Вона ґрунтується на позитивній педагогічній діяльності, мета якої – своєчасне виявлення та виправлення несприятливих інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному та соціальному розвитку учнів, у їхній поведінці, стані здоров’я. Соціально-педагогічна профілактика здійснюється за місцем проживання, навчання, оздоровлення та дозвілля молоді.
  Адаптація, реабілітація та ре соціалізація полягає в реконструкції соціокультурного оточення для різних категорій молоді, допомозі в спілкуванні, працевлаштуванні та навчанні з метою відновлення втрачених соціальних зв’язків або адаптації в соціальній життєдіяльності.
  У превентивному вихованні учнівської молоді важливим є залучення до виховного процесу батьків, громадських організацій, самоврядування; координація взаємодії освітнього закладу, сім’ї та громадськості. Постійна співпраця з батьками, іншими суспільними виховними інститутами, забезпечує стійкість і стабільність освітнього процесу, сприяє усуненню психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації неповнолітніх.
  Робота педагогічного колективу закладу у напрямі превентивного виховання полягає передусім у формуванні в учнів високих моральних якостей, які є головним чинником вибору способів поведінки.
  Однак як показує практика, формування в дітей позитивного чи негативного досвіду починається із сім’ї. Дослідження причин правопорушень неповнолітніх свідчить, що більшості випадків механізм протиправної поведінки був “ запущений ” недоліками сімейного виховання.
  Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:
• дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками;
• відсутність у дорослих стійких власних моральних установок;
• організація життя в сім’ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок;
• батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини;
• недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.
  Так, умови сімейного виховання дитини відбиваються на всьому житті і служать відправним моментом формування особистості. Сім’я, з точки зору пред’явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію дітей до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Але проблема полягає в тому, що сучасна сім’я часто не бажає, не вміє чи неспроможна правильно виховувати дітей. Тому освітній заклад, налагоджуючи контакт з сім’єю і постійну взаємодію, повинен допомогти у розв’язанні цієї проблеми.
  Чи не найважливіша роль у превентивному вихованні учнівської молоді відводиться класним керівникам, психологам, соціальним педагогам. Так, класний керівник має змогу спостерігати за учнями схильними до правопорушень; залучати таких дітей до різних видів діяльності (громадсько-корисної, спортивної, творчої, пізнавальної тощо); здійснювати контролю за організацією вільного часу таких учнів; інформувати батьківської громадськості про дотримання учнями норм поведінки чи їх порушення. Класні керівники, постійно спілкуючись зі своїми учнями на перервах, спільно організовуючи позакласні заходи, відвідуючи уроки у своїх навчальних групах, отримують можливість не лише скласти точну психолого-педагогічну характеристику класного колективу і окремих учнів, але й запобігти негативним проявам у колективі, скоректувати мотиваційно-поведінкову сферу діяльності учнів, налагодити доброзичливі, партнерські стосунки із вихованцями. Дуже ефективним у діагностичному плані є відвідування класним керівником учнів удома. Це дає можливість ознайомитись з умовами проживання і виховання дитини, з’ясувати соціальний статус сім’ї, де виховується учень, налагодити контакт з батьками.
  Психолог і соціальний педагог – має змогу популяризувати в учнівському середовищі знання про негативний вплив на здоров’я людини алкоголізму, наркотиків, куріння, формувати в учнів потреби у здоровому способі життя; здійснювати просвітницьку роботу щодо запобігання правопорушень, проводити індивідуальні роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки; співпрацювати з соціальними партнерами, причетними до виховання підлітків з девіантною поведінкою.